Славний Ієрон вітчизну мав другу — Кападокії країну, народився у місті Тияні від благочестивої та богобоязної матері, ім’я ж бо її було Стратоника. В той час царювали Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі, які ревність та дбання до ідолів виказали. Звіщено їм було, що вся Вірменія та Кападокія супротивляться повелінню їхньому і не поклоняються ідолам; вони ж багато щодо того радилися і вибрали двох мужів лукавих, наповнених усілякої злоби та зваби, їхні імена були Агриколай та Лисія; Агриколая ж до Вірменії, а Лисію до Кападокії послали, давши їм дві заповіді: перша: християн, які не кланяються ідолам, погубляти; друга: записувати у воїнство мужів та юнаків сильних, придатних для боїв.
Коли ж прийшов Лисія до Кападокії, шукав таких, котрі були б добропотрібні для боїв, щоб записувати їх у воїнське число. Сказано було йому про мужа Ієрона, міцного та сильного і над інших мужнього. Він же послав тоді воїнів привести його. І пішли послані в дім, не знайшли його, був-бо у селі своєму, працював там. Дійшли туди воїни і хотіли схопити його. Він, довідавшись, що в чин воїнський забирають його, не бажав іти з ними, гадаючи, що некорисна є річ із ідолопоклонниками разом пробувати і воїном із ними бути, адже християнином був. Вони ж примусом хотіли його забрати. Розгнівався Ієрон, схопив якесь дерево, котре там трапилося, і почав воїнів бити, і так їх подолав, що жоден не міг супроти нього стати, але всі втекли. Він же, гонячи їх, як лев козлів, бив нещадно. Розігнані воїни, зібравшись на якомусь місці, посоромилися немочі своєї, що одного чоловіка не могли взяти та ще й переможені були від нього. Боялися без нічого повертатися до того, котрий їх послав, і мовили поміж себе: “Коли без Ієрона повернемося до князя, то не тільки всі з нас посміються, що один чоловік багатьох нас, воїнів, здолав, але й покарані будемо вельми за малодушшя наше”. Через це до іншого, більшого, воїнства послали, закликаючи його собі в поміч, і вдруге на Ієрона пішли. Він же, відчувши їхнє нашестя, увійшов у печеру, що була там поблизу, із дружиною своєю: мав-бо зі собою вісімнадцятеро мужів, благочестивих християн, і бій вели вони із печери з нечестивими, що найшли на нього. Послали воїни до князя, звіщаючи, що Ієрон з іншими християнами у печері зачинився і не можуть узяти його. Тоді князь послав більшу силу їм у допомогу, одначе нічого не могли учинити, — не смів-бо ніхто і до переддвір’я печерного приступити, боячись мужності Ієронової. Послано тоді було від князя одного друга Ієронового, на ім’я Киріяк, — той прийшов і порадив воїнам, щоб відступили від печери. “Не можете, — каже, — взяти його силою, покірливістю й доброю радою”. Коли відійшли воїни від печери, зайшов до нього Киріяк і радив Ієронові не бути супротивним князю, а щоб ішов записатися у сан воїнський. Бесідуючи мирно з ним, угамував гнів його та й вивів із печери і привів у дім матері його, що була вдова стара і сліпа. Та, довідавшись, що забирають Ієрона, сина її, до князя, почала вельми за ним плакати, називаючи його підпорою старості своєї і світлом осліплених очей своїх, та й ридала, що позбудеться такого сина, котрий її у печальному її вдівстві та у сліпоті втішав. Воїни ж, обступивши його, примушували, щоб ішов до князя. Він-бо, мир подавши заплаканій матері своїй і всім сусідам та знайомим, котрі там тоді зібралися, взяв із собою якогось родича свого, на ім’я Віктор, та й пішов до міста Мелитина із воїнами. Пішло за ним і двоє ближчих родичів, братів його, — Матроній та Антоній — та інші одновірні друзі.
Тропар
Му́ченицы Твои́, Го́споди,/ во страда́ниих свои́х венцы́ прия́ша нетле́нныя от Тебе́, Бо́га на́шего:/ иму́ще бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́ша,/ сокруши́ша и де́монов немощны́я де́рзости./ Тех моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
