ЗАУПОКІЙНЕ СВЯТО

Димитріївська батьківська субота.

Наша Свята Церква збирає усіх православних 7 листопада на заупокійне свято, яке зветься Димитріївською поминальною суботою. Збирає для того, щоб кожен з нас у міру своєї стараності, у міру своєї любові до померлих наших родичів і близьких, приніс Богу свою щиру молитву за упокоєння іх безсмертних душ і щоб наши молитви злилися в одну загальну соборну молитву.Щоб єдиними вустами і єдиним серцем просити милосердного Господа про помилування спочилих і про вселення їх душ у місце світла і спокою...

Цей суботній поминальний день був встановлений у 1380 році після Куликовською битви, яка поклала початок звільненню всіеї Русі від татаро-монгольської навали. За рішенням святого благовірного князя Димитрія Донського, який пішов на цю битву з благословінням преподобного Сергія Радонезького і здобув перемогу, в цей день почали поминати всіх загиблих за віру і вітчизну воїнів. Пізніше цей день став загальноцерковним днем поминанням усіх спочилих православних християн. А дату проведення цього поминання Православна Церква встановила перед 26 жовтня (8 листопада за н.ст.) - днем пам’яті великомученика Димитрія Солунського, небесного покровителя князя Димитрія Донського, а також небесного покровителя усіх православних воїнів.

Любов, яку нам заповів Господь наш Ісус Христос, повинна поширюватися не тільки на живих, але й на тих, хто пішов від нас. До померлих наша любов має бути навіть більша, тому що вони собі вже нічим допомогти не можуть. Наші молитви для них як рятувальний якір або канат, який ми подаємо ближньому в момент небезпеки.

І ми повинні вірити, що після смерті спілкування між живими і мертвими не припиняється. Адже повної смерті, як такої, не існує. Тільки ненадовго, порівнянні з вічностю, людина відлучається від свого тіла і залишає цей видимий світ і переселяється своєю безсмертною душею у інший, невидимий для нас, світ. «Бог не есть Бог мёртвых, но живых, ибо у Него все живы» (Евангелие от Луки). За словами всіх святих отців, сильним засобом для полегшенням долі померлих християн є милостиня. Але ніколи не треба забувати і про молитву. Можна щиро молитися за спочилих будь-коли і будь-де. І Господь прийме цю молитву, якщо вона виходить з чистого, люблячого серця і поєднана з живою вірою у Господа Ісуса Христа. Але молитва у православному храмі набагато сильніша і вища, особливо на Божественнй літургіі.

Ми не можемо молитися на церковних службах тільки за тих близьких, які померли у повній невірі, які при житті хулили Бога і християнські істини і закінчили своє життя без ознак каяття. А щодо тих, хто померли у вірі та покаянні, то за них треба молитися, і можна бути впевненим, що молитви наші будуть почуті та значно полегшать їхній стан.

Тому, дорогі брати та сестри, помолимося за наших рідних і всіх православних християн, за спочилих воїнів , що за нашу Батьківщину положили свое здоров'я і життя! Особливо молитовно згадаемо всіх християн, всіх наших співвітчизників, що в роки гонінь від богоборчої влади за віру і свое походження постраждали(7 листопада- день початку Жовтневого більшовицького перевороту). Нехай наші серця, пройняті почуттям любові і вдячності до спочилих, зіллються у єдиний молитовний потік до Бога про їх помилування.

«Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идёте несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная!»

Подякуємо Господу нашому, що Він постійно піклується про наше спасіння та досягнення Царства Небесного, і дає нам можливість молитися і допомагати своїми молитвами нашим ближнім у загробному житті.

Протоієрей Євгеній Назаренко