Як козаки… Єлисаветград-Єлисавет будували

Напередодні Дня українського козацтва медіапортал DOZOR вирішив ще раз звернутися до козацької історії нашого міста. Тема ця спірна і навіть спекулятивна: сьогодні ми читаємо, що фортецю святої Єлисавети і місто біля неї збудували козаки, а завтра, що фортеця будувалася «проти козаків» на їхніх одвічних землях… Аби розібратися у цих перипетіях, ми звернулися до завідувача кафедри історії України ЦДПУ імені Володимира Винниченка Олександра Чорного.

- Документи середини ХVІІІ століття, а також низка наукових досліджень дозволяють констатувати, що і фортецю, і поселення довкола неї будували козаки, - каже науковець. - Залишається лише дати відповідь на питання: які козаки?

Маємо окреслити ситуацію в регіоні, яка склалася на середину ХVІІІ століття. У 1710-х – 1730-х роках Задніпрські місця (а це значна частина Кіровоградської області) були спірною територією, на яку претендували і Річ Посполита, і Російська держава. Відсутність чіткого кордону між державами обумовлювала стихійну колонізацію цього краю і вихідцями з Польської України, і українським населення з Гетьманщини, яка на особливих умовах була підконтрольна державі Романових.

У другій половині 1730-х – на початку 1750-х років уся територія Задніпров'я була колонізована вихідцями з Гетьманщини та включена до складу Миргородського полку. Тут були створені Крилівська, Цибулівська та Архангелогородська сотні – адміністративні одиниці Миргородського полку на правому березі Дніпра. Окрім того, значна частина Задніпрських місць у цей час адміністративно підпорядковувалася Власівській, Кременчуцькій, Потоцькій та Келебердянській сотням, центри яких знаходилися на Лівобережжі.

Тож в освоєнні нашого краю до створення Нової Сербії значну роль відігравало українське населення з Гетьманщини. Саме козаки з Гетьманщини збудували в нашому краї перші великі земляні укріплення – Крилівську, Цибулівську, Петроострівську та Архангелогородську фортеці, які були і адміністративними осередками, і захисними спорудами.

У 1734 році імператриця Анна Іоанівна (за умовами Лубенського договору) погодилася на перехід Війська Запорізького Низового під російський протекторат. Таким чином запорожці повернулися у ці краї та визнали своє підданство Романовим. Повернення запорожців на службу до Романових поставило питання і про їхні землі – тобто про територію Вольниці, якою вони користувалися до 1709 року.

І це спровокувало конфлікт інтересів між вихідцями з Гетьманщини та запорожцями. Адміністрація Миргородського полку вважала Задніпров'я своїм, тому що його територія – це землі Чигиринського полку часів Хмельницького. Запорожці претендували на Задніпров'я з огляду на своє одвічне право на цю територію.

Росія ж мала свої плани, оскільки включила ці землі до свого складу за умовами Белградського мирного договору 1739 року. Це дозволило імперії визначатися з нашим краєм на свій розсуд, і це є величезною трагедією в історії нашої держави.

Започаткований у грудні 1751 року авантюрний проект "Нова Сербія" поставив крапку на стихійній колонізації Задніпров'я та започаткував новий етап в освоєнні нашого краю – урядову колонізацію. І вихідці з Гетьманщини, і запорожці брали в ній активну участь, намагаючись реалізувати свої інтереси. Гетьманці підтримували урядові проекти, а запорожці боролися за право самостійно розпоряджатися Вольницею.

Саме через це ми нині і маємо розбіжності щодо поглядів на ранню історію нашого міста, маю на увазі проблему, що лежить у площині чи будували козаки фортецю Святої Єлисавети, відповідно й наше місто, чи фортеця зводилася проти них.

Маленьке місто в «ретраншементі»

Історія фортеці розпочинається у січні 1752 року. Саме тоді був підписаний відповідний імператорський указ. Місце для зведення земляної твердині обрав генерал артилерії Іван Федорович Глєбов. Урочисте закладення фортеці з богослужінням відбулося у червні 1754 року.

- Увесь час, доки тривав процес вибору місця будівництва, підготовка проекту і т.п., Глєбов перебував у Цибулівській фортеці, – розповідає Олександр Чорний. – Там була його резиденція. Чому Глєбов перебував саме у Цибулевому? На той час це був найближчий до місця будівництва великий і, головне, добре укріплений населений пункт.

Вихідці з Цибулевого взяли активну участь і в будівництві нової фортеці, і в освоєнні форштадту довкола неї. Про це свідчать документи з канцелярії гетьмана Кирила Розумовського та з архіву фортеці. Зокрема, за розпорядженням Гетьмана від 7 квітня 1754 року, на будівництво фортеці прибуло більше п'яти тисяч чоловік з восьми полків Гетьманщини. Найбільше козаків на будівництво фортеці прибуло з Миргородського полку – 1390 осіб, очевидно, більшість з них були з Крилівської, Цибулівської та Архангелогородської сотень.

Коли увесь цей люд прибув на будівництво, їм потрібно було десь жити. Де? Поряд з об'єктом, який будується. Глєбов дав добро на осадження невеликих слобод поряд із закладеною фортецею. Ці слободи – Грецька, Пермська, Биківська та міщанська слобода на лівому березі Інгулу - виникають одночасно з початком будівництва.

З часом довкола фортеці утворився форштадт – прообраз міста. У 1757 році довкола нього був зведений ретраншемент (оборонний вал), який об'єднав фортецю з форштадтом. Це підтверджується планом міста 1762 року, який свого часу скопіювала архітектор Олена Кецько для власного дослідження «Историко-градостроительній анализ развития г. Кировограда» (копія зберігається в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї). На плані добре видно ретраншемент і місто всередині нього.

До середини ХІХ століття місто розвивалося в межах ретраншементу і лише у 1850-х роках воно вийшло за цю межу, почало розбудовуватися і тоді поступово до нього приєднувалися сусідні поселення – Ковалівка, Балашівка й Балка.

Існування у безпосередній близькості до міста козацьких поселень (зимівників) – на сьогодні не підтверджується документами. Лелеківка, Ковалівка, Балка існували. А от давнього козацького поселення Кущівка на картах немає. Подивіться на «Карту Елисаветграда и окрестностей» 1835 року: місто є, є села Завадівка і Бережинка, а між ними порожньо - немає жодних поселень. Кущівку вже в другій половині ХІХ століття заснували вихідці з Куцівки – сучасної Новгородки.

Звідки взялася назва Єлисавет?

Олександр Чорний має пояснення.

- Щодо назви Єлисавет, мені важко погодитися, що це назва козацького міста, яке з'явилося поряд з фортецею Святої Єлисавети. Назва Єлисавет зустрічається у документах Архіву Нової Січі. Але у вихідній кореспонденції, адресованій у Єлисавет, адресатом значиться комендант, а не бургомістр. Це означає, що листи надсилалися у фортецю, а не в місто.

Чому Єлисавет? Російські карти 50-х – 70-х років ХVІІІ століття (які були рукописними та виготовлялися в обмеженій кількості) фіксували назву «Фортеця святої Єлисавети». Але давайте подумаємо, якими мапами користувалися козаки? Картами європейських картографів, які вже в середині ХVІІІ століття виготовлялися типографським способом, а тому були доступними не лише в Європі, а й за її межами. А на європейських картах фортеця позначалася «Elisabeth», «S.Elisabeth» або «Fort St.Elisabeth». Тож козаки так і писали «Єлісавет» чи «Єлисавет». У такому варіанті назва нашого міста побутувала в народі аж до середини минулого століття.

Статтю взято із сайту медіапорталу DOZOR :https://dozor.kr.ua/post/yak-kozaki-elisavetgrad-elisavet-buduvali-7817.html